Чернігівська районна державна адміністрація Чернігівська РДА Чернігівської області

Все більшим стає проміжок часу, який віддаляє нас від страшних випробувань найжорстокішої війни в історії людства. Понад 70 років тому, в буремні 1941 – 1943 роки, отут на нашій землі гриміли вогненні грози Великої Вітчизняної війни. Для історії 70 років – це небагато, а для людини – це ціле життя. Швидко збігають роки, заново квітнуть дерева, достигають жита, приходять у світ нові життя. Але не старіє, не зникає пам'ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця, в оцьому суворому монументі, у пам’яті нащадків. Її надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.

70 років тому, 21 вересня 1943 року Чернігівщину було звільнено від фашистських окупантів. Дорогою ціною – життям кожного шостого свого сина і дочки, заплатила Україна за визволення поневоленого народу.

У братській могилі с. Ковпита захоронено більше 800 загиблих і померлих від ран при звільненні Придніпров’я. У братській могилі в Новоселівці покоїться 247 загиблих, у Пльохові 242, у Кувечичах – 153, у М.-Коцюбинському – 128, у Седневі – 133, в Радянській Слободі – 126. Багато полягло солдатів при визволенні Анисова, Андріївки, Іванівки, Павлівки, Роїща, Терехівки. Багатьом з них посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Бондарю, що похований в Юр’ївці, Грачову – в Ковпиті, Дешину – в Количівці, Муратову – в Андріївці, Мірзоєву – в Левковичах. Честь їм і слава!

Чернігівсько-Прип’ятська наступальна операція розпочалася 26 серпня 1943 року силами військ Центрального фронту під командуванням генерала армії Костянтина Рокосовського.

3 вересня наші війська вийшли до Десни і вступили на територію Чернігівської області.

У вересні 1943 року у межиріччі Дніпра і Десни розгорнулися запеклі бої із фашистами. Після переможної Курської битви на понівечену землю наближалися полки, дивізії армії Центрального і Воронезького фронтів під командуванням уславлених полководців – Рокосовського і Ватутіна, Черняховського і Батова. В боях за визволення наших сіл брали участь війська 13-ї під командуванням генерал-лейтенанта М.П.Пухова та 16-ї під командуванням генерал-лейтенанта О.П.Бєлова армій Центрального фронту. Незважаючи на опір противника, 181-а Сталінградська і 148-а стрілецькі дивізії в ніч з 18-го на 19-те вересня форсували Десну у районі Чернігова й захопили плацдарм на її правому березі.

би захопити місто, військам необхідно було вибити окупантів з навколишніх сіл, кожне з яких фашисти перетворили на міцні форпости. Рішучу відсіч фашистським окупантам дали жителі Чернігівського району.

Мовою військових донесень скажемо, що хронологічно визволення сіл району відбувалося так:

Першими діючі частини Червоної Армії форсували Десну 18 вересня за маршрутом Андріївка – Ковпита – Пакуль – Навози і вийшли до берегів Дніпра. Цього ж дня оволоділи селами Борки, Боровики, Брусилів і вступили в бій за Іванівку. Інші частини 211-ї стрілецької дивізії вранці звільнили Лукашівку, а військовики 148-ї – визволили Піски. 887-й стрілецький полк оволодів важливим опорним пунктом – Количівкою. Райцентр Олишівку визволено о 18-й годині. Військові частини вели кровопролитні бої на берегах Десни і визволили Піски.

19 вересня на світанку частини 211-ї стрілецької дивізії переправили через Десну піхоту. Води річки і сьогодні пам’ятають цей день. Шалений опір чинили фашисти, але придеснянські села стали вільними. Здобули свободу Слабин, Мажугівка, Жевідь, Гущин. Кровопролитне протистояння під Кобилянкою, Шестовицею, Козерогами теж закінчилося перемогою.

Визвольні бої за село Павлівка вела 129-а окрема танкова бригада. 25 ворожих танків проти нашої бригади перейшли у контратаку. Їм вдалося зосередитися у приміському селі і чинити запеклий опір. Гітлерівську піхоту підтримувала авіація, і головний удар на собі витримав 887-й стрілецький полк. 20 вересня бійці 211-ї стрілецької дивізії визволили села Зайці, Андріївку, Козел (нині М.-Коцюбинське), вигнали німців із Смолина, принесли свободу Жавинці, Киїнці. Очищені від окупантів цього дня були Черниш і Киселівка.

ночі 21 вересня радянські війська навальним ударом з півдня, заходу й сходу почали штурм міста. Підрозділи 271-го і 292-го стрілецьких полків 181-ї Сталінградської стрілецької дивізії (командир – генерал-майор О.В.Сараєв) першими увірвалися на околиці міста та приміських сіл. А назустріч їм зі сходу наступали бійці 148-ї стрілецької дивізії. 21 вересня о 6-й годині ранку Чернігів було повністю звільнено від загарбників. Над обласним центром замайорів переможний червоний прапор, здійнятий над будинком облвиконкому майором К.І.Карандою, єфрейтором В.Г.Дягілєвим і солдатом М.Я.Барцем. А вдень столиця салютувала доблесним воїнам-визволителям стародавнього міста двадцятьма артилерійськими залпами з 124 гармат.

21 вересня радянські війська штурмом оволоділи Черніговом, проте німці вперто оборонялися. Мотопіхота, танки, бомбардувальники були кинуті ворогом в жорстокі контратаки. Окремим батальйонам доводилося витримувати до 17 таких нападів. І 22 – 24 вересня було визволено Рябці, Петрушин, Стасі, Роїще, Хмільницю, і після перемог в Жукотках, Рудці, Шибиринівці почали переслідувати противника.

У наказі Сталіна наголошувалося: «Після запеклих триденних боїв, сьогодні, 21 вересня, штурмом оволоділи обласним центром України – містом Чернігів – важливішим опорним пунктом оборони німців в низов’ях річки Десна. Таким чином оборона німців… і план затримати наступ наших військ слід вважати проваленим. У боях при форсуванні ріки Десна, за оволодіння містом Чернігів відзначились війська генерал-лейтенанта Пухова, генерал-майора Нечаєва, генерал-лейтенанта Бондарєва і льотчики генерал-лейтенанта авіації Руденка».

До 1 жовтня 1943 року вся Чернігівщина була вільною. 879 воїнів, представників 27 національностей, учасників визвольних боїв на чернігівській землі, були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 17 з них – уродженці Чернігівщини.