back

28 червня цього року Україна відзначатиме 30-ту річницю Конституції

26 червня 2026

 

28 червня цього року Україна відзначатиме 30-ту річницю Конституції – головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему органів влади, порядок їх утворення та принципи функціонування, а також права і обов’язки громадян.

 

Ухвалення Конституції України 1996 року стало важливою віхою українського державотворення, що закріпило правові засади незалежної держави.

 

КЛЮЧОВІ ПОВІДОМЛЕННЯ

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння та власну тяглість розвитку. Його характерною рисою є засвоєння європейських традицій прав людини, верховенства права та демократії, які формувалися протягом століть.

 

Першою відомою кодифікацією права на українських землях була “Руська Правда” (XI–XII ст.). У подальшому правова традиція розвивалася через Литовські статути та акти Гетьманщини, що закріплювали норми суспільного життя та обмеження влади.

 

Важливим етапом став документ 1710 року — “Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького”, відомий як Конституція Пилипа Орлика, який вважається одним із перших європейських конституційних актів у сучасному розумінні.

 

У XIX–XX століттях конституційна думка розвивалася у працях українських мислителів та політичних діячів, а також у практиці державотворення періоду Української революції 1917–1921 років.

 

У радянський період конституції мали переважно декларативний характер і не забезпечували реального народовладдя, однак українська правова традиція не переривалася.

 

Новітній етап розпочався з Декларації про державний суверенітет України (1990) та Акта проголошення незалежності України (1991) і завершився ухваленням Конституції України 28 червня 1996 року.

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Конституція України має понад тисячолітню історію. Її витоки – “Руська правда”, “Литовські статути”, акти та універсали періоду Гетьманщини – правові акти конституційного характеру, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами.

 

У період Української революції та визвольних змагань 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого Універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”, яким УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”.

 

Державотворчі процеси цього періоду спинила тривала окупація українських земель російською армією. Совєтський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, за декілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за лаштунками яких постала нова імперія.

 

Перша Конституція окупованої росіянами України (УСРР) була ухвалена в березні 1919 року. “Світле майбутнє” мала гарантувати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими совєтськими республіками задля “спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції”. Після утворення у 1922 році СРСР загальносоюзну Конституцію затвердили 31 січня 1924 року. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформили нову Конституцію УСРР, що юридично закріпила входження України до складу СРСР та підпорядкувала республіканське законодавство загальносоюзним стандартам.

 

Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися “нові обрії” ідеального суспільства. Партійні керманичі розгледіли інші демократичні стандарти. Тож спочатку в СРСР (у жовтні 1977-го), а згодом і в Україні було ухвалено Конституцію УРСР 20 квітня 1978 року, яка проголошувала низку прав і свобод, однак залишалася підпорядкованою радянській системі.

 

Крах радянської імперії став і крахом її основного закону, який, попри декларативні положення, закріплював тоталітарний характер системи.

 

Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпаду СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку незалежності України. Більшість держав світу визнали Україну суверенною державою. Відтак актуалізувалося питання ухвалення Основного Закону.

 

5 ФАКТІВ ПРО ПІДГОТОВКУ Й УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ

 

  1. Проєкт Конституції України підготувала Конституційна комісія. 1992 року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа призупинилася майже на рік. У листопаді 1994 року, після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію.

  2. Черговою віхою на цьому шляху стало підписання Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період підготовки нової Конституції України (8 червня 1995 року).

  3. Напередодні її ухвалення, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили зволікання з прийняттям Основного закону. Президент призначив референдум щодо його ухвалення на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України проголосувала за Постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 годин – без перерви.

  4. Серед питань, які обговорювалися найгостріше, були державні символи, мова, статус Криму. Після неодноразових голосувань було досягнуто компромісу. Українська мова стала єдиною державною, при цьому Конституція гарантувала вільний розвиток мов національних меншин.

  5. О 09 годині 20 хвилин 28 червня 1996 року Конституцію України було ухвалено. У ній закріплено суверенітет і територіальну цілісність держави, основні права і свободи громадян, а також принцип народного суверенітету: “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.

ВІХИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ

  1. Середньовічна передісторія — “Руська Правда” та Литовські статути як ранні кодифікації права.
  2. Козацька доба — гетьманські універсали, міжнародні договори та Конституція Пилипа Орлика 1710 року.
  3. XVIII ст. — проєкт “Прав, за якими судиться малоросійський народ” як кодифікація права Гетьманщини.
  4. XIX – поч. XX ст. — розвиток конституційних ідей у працях Драгоманова, Грушевського, Франка, Міхновського та інших.
  5. 1917–1921 рр. — конституційні акти УНР і ЗУНР та боротьба за державність.
  6. УГВР — діяльність підпільного парламенту як продовження державницької традиції.
  7. Радянський період — декларативність конституцій і підпорядкування союзній системі.
  8. Сучасність — відновлення державності та Конституція України 1996 року.

 

БАТЬКИ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ ТА КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ

Ярослав Мудрий. Київський князь, за правління якого держава Русь досягла розквіту. Ініціював розвиток освіти і права, сприяв європейським дипломатичним зв’язкам та уклав “Руську Правду”.

 

Пилип Орлик. Автор першого конституційного акту козацької держави, який закріплював принципи влади, права і устрою. Діяч європейської дипломатії, що відстоював українську державність.

 

Михайло Драгоманов. Розвинув ідеї федералізму, прав людини, самоврядування та парламентаризму як основ демократичного устрою.

 

Михайло Грушевський. Обґрунтував концепцію демократичної республіки, поділу влади та широкого місцевого самоврядування.

 

Микола Міхновський. Один із перших ідеологів повної незалежності України в модерній політичній традиції.

 

Іван Франко. Розвивав ідеї соціальної справедливості, демократії та самоврядування.

 

Кирило Осьмак. Голова Української головної визвольної ради, яка сформувала програмні засади демократичного державного устрою в умовах підпілля.