18 травня 2026
Через насильницьку депортацію понад 190 тисяч кримських татар втратили дім, батьківщину, рідних, а багато хто – і життя. У 2015 році Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу , під час якого здійснювалися умисні вбивства, заподіювалися серйозні тілесні ушкодження, навмисно створювалися життєві умови, направлені на фізичне знищення кримських татар. У Канаді, Латвії, Литві також визнали ці дії геноцидом кримськотатарського народу.
Депортація кримськотатарського народу комуністичним тоталітарним режимом була кульмінацією російської колоніальної політики, направленої на детатаризацію Криму. Під час бойових дій, поки чоловіки були на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з власних домівок та відправила їх у вигнання. Для багатьох той шлях став останнім.
Спецоперація з депортації кримських татар розпочалася на світанку 18 травня 1944 року, а в деяких населених пунктах Кримського півострова напередодні, 17 травня. Особовий склад, залучений до цього, відзначався жорстокістю і насильством. Найчастіше кримським татарам не пояснювали, що відбувається, куди саме їх везуть, а на збори давали не більше 15 хвилин.
Згідно з таємною постановою Державного комітету оборони «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року № 5859-сс, підписаною Сталіним, депортацію мали завершити до 1 червня 1944 року. До її виконання залучили значну кількість репресивних органів – 23 тисячі солдатів та офіцерів НКВД, 9 тисяч оперативників НКВД і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, 67 ешелонів.
Близько 200 тисяч дорослих і дітей протягом двох днів 18–19 травня 1944 року були завантажені у вагони та депортовані. І вже 20 травня у Москву відзвітувати про “очищення” Криму від кримських татар.
У середньому вбивчий шлях тривав 2–3 тижні. Дорогою, в тісноті, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000–7900 кримських татар.
Майже 9 тисяч кримськотатарських солдатів та офіцерів радянської армії після закінчення Другої світової війни відправили на спецпоселення або трудові табори. Насильницьки вивезених наділили статусом “спецпереселенців”, що передбачало постійний нагляд за ними репресивних органів, реєстрацію в комендатурах, примусову виснажливу фізичну працю.
У 1948-му режим у спецпоселеннях став ще жорсткішим. Зокрема, виїзд з нього карали арештом на 5 діб, а повторний вважали втечею з місця заслання, що тягнуло за собою позбавлення волі на 20 років.
Радянський режим також посилював геноцидні дії стиранням з історії Кримського півострова памʼяті про кримських татар: переписувалася кримська історія, насаджувалися російські імперські наративи про “одвічно російський” Крим, цілеспрямовано та масово поширювалися міфи про “народ-зрадник”. На півострів цілеспрямовано завозили і заселяли в будинки кримських татар переселенців із РРФСР, Української РСР. Також назви населених пунктів, вулиць, що мали кримськотатарське походження, стали російськими.
25 червня 1946 року прийнято Закон, який затвердив перетворення Кримської АРСР на Кримську область.
У СРСР трагічну історію депортації кримськотатарського народу замовчували, а мову, культуру корінного народу України забороняли. Таким чином кримських татар позбавили не просто батьківщини, а й власного імені, мови, історії, ідентичності.
Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на батьківщину. Фактично, заслання тривало. Але від 1967 року, кримські татари робили чисельні спроби оселитися на власній землі, в Криму. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним з найефективніших та найяскравіших протестних рухів в СРСР. А справжня масова репатріація розпочалася в 1987-му.
Тільки після розпаду СРСР, у незалежній Україні, ми можемо говорити вільно правду про злочини геноциду тоталітарної системи проти людяності та вшановувати памʼять його жертв.
Джерело: Український інститут національної пам’яті
Людям із порушенням зору
