Чернігівська районна державна адміністрація Чернігівська РДА Чернігівської області

Василь Михайлович Елланський – український революційний діяч та письменник, поет з трагічною долею. Під час революції 1917 р. він знаходився на позиціях, близьких до радикально-більшовицьких. І радянська влада як могла використала його революційний запал, а потім піддала ім’я цього культурного діяча своєрідній «анафемі», що було характерно для періоду так званого «Розстріляного відродження».

Вміли більшовики «загрібати жар чужими руками», а потім знищували цих відданих послідовників. Одним з перших така доля спіткала уродженця м. Сновськ – Миколу Щорса, який у 1919 року загинув загадковою смертю під час бою, нібито від «шальної» кулі у потилицю. У 1937 році були репресовані й розстріляні: творець «червоного козацтва» Віталій Маркович Примаков та військовий діяч, син видатного письменника – Юрій Михайлович Коцюбинський. Як-то кажуть «за що боролися – на те й напоролися».

Опосередковано, після ранньої смерті, була спроба очорнити ім’я Василя Блакитного, зробити його «буржуазним націоналістом». Пам’ятник, встановлений на його пошану коштом друзів і колег-літераторів був демонтований, а місце поховання знищене. Якби не рання смерть (1925 р.), Василь Михайлович також, з великою долею ймовірності, потрапив би під хвилю репресій і був би розстріляний в роки «Великого терору», можливо у справі «Спілки визволення України», чи як «посібник троцькістсько-бухаринського блоку», або ж як М. Скрипник, та М. Хвильовий міг бути причислений більшовиками до якогось національного ухилу й невдовзі «зачищений» десь у Сандармосі.

Народився Василь Михайлович Елланський 12 січня 1894 року в селі Козел Чернігівського повіту Чернігівської губернії (тепер – смт. Михайло-Коцюбинське Чернігівського району Чернігівської області) в родині місцевого священика. Народився з вродженою вадою серця. Батько, Михайло Елланський, рано помер і залишив 3-х синів та доньку на утриманні матері. Родина вимушена була жити на пенсію матері. В 1903 році Елланські переїхали до Чернігова. Спочатку сім'я винаймала дешеву квартиру в Холоднім Яру, на околиці міста. 1906 року, за допомогою материних родичів, імовірно, належала до роду Модзалевських, родина придбала невеликий будинок в глухому завулку на вулиці Селюка № 24-а.

Злиденні умови життя змусили матір віддати дітей до духовної школи, де їм було гарантоване безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у Чернігові при бурсі захворів і помер, невдовзі померла й сестра. Мати як могла оберігала слабкого на здоров’я Василя, тримала його при собі. Вчитись Василь почав рано, але до духовного училища (бурси – будівля якої, більш відома зараз, як «БК Будівельників» біля кургану «Чорна молила») вступив лише у 10-и річному віці, вчився погано і двічі залишався в одному класі, проте читати книжки дуже полюбляв. З 1910 року майбутній письменник навчався у Чернігівській духовній семінарії, яку щиро не любив, але познайомився там з Павлом Тичиною. З 1912 року почав захоплюватись віршуванням, відвідував знамениті «суботи» у М.М. Коцюбинського, де вірші Василя були сприйняті з доброзичливою увагою.

В 1914 році Василь розпочав політичну кар’єру – став одним з організаторів молодіжного революційного гуртка «Братство самостійників» (до якого, зокрема, входили Павло Тичина, Роман Бжеський, Аркадій Казка). По закінчення четвертого класу духовної семінарії (1914 р.) вступив на Економічне відділення Київського комерційного інституту, восени того ж року виїхав на навчання до Києва. Проте, інститут Василь також не закінчив. Часто навідувався до Чернігова, а у 1917 році майже цілий рік мешкав тут разом із родиною.

1917 року Василя підхопила хвиля буремних подій – захопився революційною роботою: брав участь у революційних гуртках, товаристві «Просвіта». Того ж таки року поет написав вірш «Вперед» («Ні слова про втому!»), що позначив вступ В. Еллана-Блакитного у період творчої зрілості. На початку Української революції, в березні 1917 р., 23-річний Василь Блакитний підняв на шпилі Чернігівської міської думи (будівля Нацбанку, по вул. Кирпоноса) український жовто-блакитний прапор. На початку літа 1917 року Блакитний брав активну участь в організації повітового селянського з’їзду. Все це закономірно привело В. Елланського до радикального крила партії українських Соціалістів-революціонерів, які відстоювали інтереси селянства.

Завдяки своїй енергійності, завзятості та відданості революційній справі, Василь швидко зріс від простого активіста до голови Чернігівського губернського комітету партії есерів (крило комуністів-боротьбистів). За часів Центральної Ради Василь Михайлович був ув’язнений у Лук’янівській в’язниці за антиурядове звернення «До робітників і селян України». Імовірно, тоді ж, Василь, за таємним партійним завданням зблизився з більшовиками. Можливо, був особисто знайомий з першою жертвою червоного терору в Чернігові – есером Миколою Дмитровичем Лебєдєм. В неспокійні революційні роки В.Елланський брав участь у створення підпільної друкарні в Одесі, керував повстанням проти гетьмана П. Скоропадського в Полтаві, під час наступу Денікіна переховувався у сторожці на байковому цвинтарі, керував київським боротьбистським підпіллям. Брав участь у боях з білополяками. Після злиття українських комуністів-боротьбистів з КП(б)У, Василь Елланський вів неухильну боротьбу проти шовіністичних та націонал-нігілістичних тенденцій у партії й державі.

В листопаді1920 року на конференції КП(б)У виступив з «опозиційною» промовою, зосередив зусилля й енергію на організації культурного відродження у УСРР. Осів у столиці тодішньої радянської України – Харкові. Став першим редактором урядової газети «Вісті ВУЦВК» та додатку до неї: «Література. Наука. Мистецтво» (пізніше – «Культура і побут»). Заснував і редагував журнал «Всесвіт», «Червоний перець». Певний час був головою колегії Державного видавництва України. Організатор і керівник першої спілки пролетарських письменників «Гарт», що мала філії у багатьох містах України і навіть, у Канаді.

Пік поетичної творчості Василя Елланського припав на 1917–1920 роки. Образний світ його поезії – це світ «яким бачить його революціонер, що визнав за закон свого життя боротьбу й саможертовність з усім її аскетизмом і «неувагою» до «простих» життєвих реалій тих самих мільйонів,за які він бореться. Вірші вийшли у збірці «Удари молота і серця» (Київ, 1920, 24 ст. Як на мене – дуже символічна назва (Я.В.). Після 1921–22 рр. на ситуацію в країні і міжнародне життя реагував переважно сатиричною поезією. У 1924–1925 рр. видав три книги віршованої газетної сатири: «Нотатки олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум». В доробку письменника низка новелістичних етюдів та нарисів («Фабрична», «Лист без адреси», «Наші дні» та ін.), публіцистична проза політичної та загальнокультурної тематики, низка статей і виступів з питань літератури й мистецтва. Творчий доробок підписував псевдонімами: (В.Блакитний), (А.Орталь), (В.Еллан), (Валер Проноза), (Маркіз Попелястий). В Харкові організував письменницьку комуну.

1923р. одружився з діячкою і письменницею Лідією Вовчик, народилася донька Майя. Тяжка вроджена недуга серця призвела до його смерті на 32-му році життя. 4 грудня 1925 року Василь Михайлович помер. Був похований на окраїні Харкова, так званому «Кладовищі Комунарів». Посмертно нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Згодом ім’я поета було приречене на довготривале забуття: його проголосили «буржуазним націоналістом», «бандитом» і посмертно засуджено до вищої міри суспільної безпеки. Твори письменника були заборонені, вилучені з бібліотек радянською цензурою, його товариші по партії боротьбистів розстріляні, чи заслані до Сибіру. 1934 року було демонтовано пам’ятник В. Еллану-Блакитному, встановлений його друзями в Харкові (нібито пошкодив п’яний водій, наїхавши вантажівкою. Пам’ятник забрали на реставрацію та так і не повернули на місце. Згодом, навіть зображення монумента ретушували з тогочасних світлин. Лише у 1990-х роках на тому місці було встановлено інший, символічний монумент В.Блакитному). Могилу поета також було сплюндровано: кладовище, на якому спочивали багато відомих діячів Слобожанщини, зокрема, І. Карпенко-Карий, поорав плугом радянський трактор. Згодом це місце було буквально заасфальтоване під злітну смугу аеропорту. Лідія Вовчик-Блакитна зазнала переслідувань, як дружина «ворога народу». Донька Майя в роки ІІ Світової війни закидалася в окупований тил, як радистка диверсійно-розвідувальної групи.

Після ХХ з’їзду КПРС Василь Михайлович Елланський був реабілітований. Його символічна могила – «кенотаф» облаштована у 1990-х роках в Молодіжному парку м. Харкова. У 2018 році на будинку Михайло-Коцюбинського краєзнавчого музею було встановлено меморіальну пам'ятну дошку земляку, а в самій ОТГ встановлено щорічну премію імені видатного уродженця. Документи Василя Еллана-Блакитного були передані до архіву-музею донькою, М.В. Вовчик-Блакитною в 1973 і 1985 роках. В 1991 р. було створено його особовий документальний фонд, в якому зберігаються документи (вірші, листи, малюнки,світлини за 1918–1973 рр. – Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва. – Ф. № 871, оп.1, спр. 2694/3). 

краєзнавець Ярослав Волерт